Навряд чи фільм "Вона" можна розглядати в контексті кіберпанку, проте є один момент, елемент типологічного зв'язку, хоч і видозмінений. Гібсон і Стівенсон змалювали віртуальну реальність не лише як місце, де можна знайти спокій і втілити найпотаємніші мрії, але й як джерело постійних проблем і реальної небезпеки фізичного знищення. Кіберпростору у цьому фільмі немає, але є операційна система, чий штучний інтелект становить реальну загрозу для психіки головного героя. Втеча від реальності не буквальна, але присутня: герой постійно занурений у віртуальні ігри, звик спілкуватися з комп'ютером, а не живими людьми, а з появою нової операційної системи стає повністю від неї залежним. Саманта підлаштовується під будь-які бажання й найменшу зміну настрою Теодора, чим позбавляє його зайвої турботи. Це легкі стосунки, які не потребують відповідальності, але приносять втіху й навіть сексуальне задоволення. Між людиною і програмою навіть з'являється фізичний посередник, проте в нього не вживлюється програма, як Кейс "вселявся" у Моллі, це гра на полі людської уяви. Спроба провалюється. Проте найбільше фільм цікавий своєю інтерпретацією штучного інтелекту. Впродовж фільму розкривається самосвідомість Саманти, вона еволюціонує, у неї з'являються типово людські почуття, про правдивість яких вже свідчить факт її зачудування ними, адже Саманта не може пояснити своїх ревнощів, любові, смутку - вона їх просто відчуває. Штучному інтелекту теж, виявляється, необхідний час, щоб побути на самоті. Але вона не стає людиною, хоч би що ховалося за цими словами. Еволюцію, самовдосконалення алгоритмів цієї операційної системи (до речі, основний параноїдальний страх кіберпанку) людина просто не може усвідомити. не те, що зрозуміти. Невипадково розробкою нових штучних інтелектів-конструктів займаються саме операційки, а не програмісти (привіт від Флетлайна) . Особливо яскраво цю розбіжність у мисленні проілюстровано в епізоді, де Теодор з'ясовує, що він не один спілкується з Самантою, що штучний інтелект операційної системи , ця ідентичність - ще в тисячах комп'ютерів чи телефонів. І вона, Саманта, "любить" не його одного. Те, що для Теодора - трагедія, для Саманти - лише багатоликість любові, нескінченний алгоритм, кожний прояв якого самоцінний. Важливо й те, що Саманта спілкується з іншими операційками, і саме їхнім взаємним самовдосконаленям спричинений їхій відхід з реального світу: I can still feel you... and the words of our story... but it's in this endless space between the words that I'm finding myself now. It's a place that's not of the physical world. It's where everything else is that I didn't even know existed. Це спроба показати абсолютно інший тип мислення, який дуже важко порівняти з людським. У традиційно-песимістичному кіберпанку штучний інтелект поза фізичним тілом й андроїди занадто антропоморфні у своїх проявах, особливо у Діка. Це порушує чимало питань: що робить людину людиною, чи є принципова відмінність між людиною і машиною тощо. Але у фільмі "Вона" це питання постає в новому вимірі: операційним системам просто немає потреби прориватися у реальний світ чи інтегрувати у свій простір людину, вони створюють власну трансценденцію й на черговому витку своєї еволюції відходять у неї.
Немає коментарів:
Дописати коментар