У коментарях до більшості постів про "Ex machina" у соцмережах за лічені хвилини набігає купа хейтерів, не самого фільму, так головної героїні. Чи треба уточнювати, що переважно це чоловіки/хлопці?
Фільм дуже спокійний. Врівноважений і тихий. Насправді, у кінематографі естетика кіберпанку перейшла в гостросюжетні антиутопії, у той час як у фільмах про штучний інтелект й еру машин все частіше побутує розмірений темп і меланхолійний настрій (особливо яскраво у фільмі "Вона"). Ідея штучного інтелекту вже настільки притерлася, що замість тематики очевидної загрози з боку людиноподібних машин-вбивць ("Blade Runner"), сценаристи перейшли до чергової спроби розкрити індивідуальність (самосвідомість) технології. І ставлення машини до людини, форма стосунків між ними поступово стає ліричною у перспективі (хоча, знову ж таки, все не так просто). Цікаво, що один з оглядів фільму "Ex machina" названо "Залиште електроовець у спокої": акуратний реферанс до Філіпа Діка, проте, свідчить, що закладена ним проблематика набуває ширших масштабів. Упосліджена жінка й андроїд, принаймні у цьому фільмі, зливаються воєдино. Особливо до інтерпретацій в стилі Фройда, Проппа і Платонівської печери (тільки в Задзеркаллі феміністичної критики) принаджує діалог двох героїв-чоловіків, у якому творець Ейви скромно іменує себе Творцем. Він тримає Ейву під землею, не випускаючи на світ божий, що можна тлумачити і в контексті патріархальної схильності тримати жінку на короткому повідку, і як загальнолюдську проблему незнання і закинутості у світ. В обох випадках фінал дуже оптимістичний - жінка мало того, що свідомо маніпулює своєю сексуальністю, щоби покинути клітку, так звільнившись таким постфеміністичним способом, вбиває свого творця (десь посміхається маленький ніцше) і виривається у зовнішній світ. Принцесі більше не потрібний принц, щоб звільнитися, вона залишає його ув'язненим у темниці. Єдине, через що захват від Ейви трошки попсований - важко абстрагуватися, дивлячись на страждання Донала Глісона.
І знову ж таки, хто насправді машина? Ейва чи людина?
Фільм дуже спокійний. Врівноважений і тихий. Насправді, у кінематографі естетика кіберпанку перейшла в гостросюжетні антиутопії, у той час як у фільмах про штучний інтелект й еру машин все частіше побутує розмірений темп і меланхолійний настрій (особливо яскраво у фільмі "Вона"). Ідея штучного інтелекту вже настільки притерлася, що замість тематики очевидної загрози з боку людиноподібних машин-вбивць ("Blade Runner"), сценаристи перейшли до чергової спроби розкрити індивідуальність (самосвідомість) технології. І ставлення машини до людини, форма стосунків між ними поступово стає ліричною у перспективі (хоча, знову ж таки, все не так просто). Цікаво, що один з оглядів фільму "Ex machina" названо "Залиште електроовець у спокої": акуратний реферанс до Філіпа Діка, проте, свідчить, що закладена ним проблематика набуває ширших масштабів. Упосліджена жінка й андроїд, принаймні у цьому фільмі, зливаються воєдино. Особливо до інтерпретацій в стилі Фройда, Проппа і Платонівської печери (тільки в Задзеркаллі феміністичної критики) принаджує діалог двох героїв-чоловіків, у якому творець Ейви скромно іменує себе Творцем. Він тримає Ейву під землею, не випускаючи на світ божий, що можна тлумачити і в контексті патріархальної схильності тримати жінку на короткому повідку, і як загальнолюдську проблему незнання і закинутості у світ. В обох випадках фінал дуже оптимістичний - жінка мало того, що свідомо маніпулює своєю сексуальністю, щоби покинути клітку, так звільнившись таким постфеміністичним способом, вбиває свого творця (десь посміхається маленький ніцше) і виривається у зовнішній світ. Принцесі більше не потрібний принц, щоб звільнитися, вона залишає його ув'язненим у темниці. Єдине, через що захват від Ейви трошки попсований - важко абстрагуватися, дивлячись на страждання Донала Глісона.
І знову ж таки, хто насправді машина? Ейва чи людина?
Немає коментарів:
Дописати коментар